День пам'яті жертв Голодомору

День пам'яті жертв Голодомору - чорна сторінка нашої історії, рубець на серці української нації. З усіх трьох Голодоморів, що пережив український народ, геноцидом визнаний найбільш жорстокий період 1932-1933 рр. Кожного року в останню суботу листопада український народ одягає траурний стрій. Кожного року в цей день голоси мільйонів українців зливаються в один тужливий стогін, а пекучі сльози тривожать досі відкриту рану. Кожного року, коли ми обв'язуємо хлібне колосся траурною стрічкою, нам до болю скручує живіт, а на скроні тихо лягає чорна вуаль туги й ненависті за тих, кого безжалісно заморили голодом, залишали помирати, показово забираючи останні крихти хліба, дивлячись в червоні від сліз очі і на спухлі від голоду животики маленьких діток. Їх усіх вбили московські руки - комуністичні союзні пальці власноруч душили молоду українську душу і звіріли від непокори, гордого погляду патріота, незламності і духу свободи, який чаївся у відблисках зіниць.

Учні нашого ліцею групи номер 15 підготували виховний захід на знак невмирущої пам'яті про страшні часи геноциду українського народу. Коли вбивали за горду волелюбну українську душу, коли забирали наше синє небо, закриваючи його темними хмарами болю, а наше жовте колосся безсоромно топтали брудними комуністичними черевиками.

Пройшли роки, а кремлівські комуністичні посіпаки досі бояться нашої єдності і патріотизму. Вони нищать наш народ аморальним способами, бо ми українці, не міняючи старих методів: знову морять голодом, крадучи врожай зерна; холодом, залишаючи тисячі людей без домівок; темрявою, обстрілюючи і позбавляючи нас світла. Вони скаженіють від того, що ми, дивлячись в очі смерті, залишаємося вірними своїй Україні, живемо й вмираємо з нею на вустах. Бо не можливо забрати світло серця і душі. І одного разу буде наш світанок: ми обов'язково засяємо так яскраво, щоб гідно вшанувати пам'ять замордованих, вбитих, закатованих, і ніяка пітьма не встоїть перед нашим світлом.